Іранський ударний дрон Shahed-136, який Росія масово використовує для атак по українських містах, виявився значно більш міжнародним продуктом, ніж може здатися на перший погляд. Аналіз компонентів показує, що його електронна «начинка» походить одразу з кількох країн світу – від США та Швейцарії до Японії й Тайваню.

Найбільшу кількість деталей у дослідженому зразку забезпечили американські компанії. Саме зі США походять цифрові процесори, мікросхеми пам’яті, ізолятори, модулі зв’язку, акселерометри та навіть високопродуктивний комп’ютерний модуль NVIDIA Jetson. Загалом американські компоненти становлять основу систем обробки даних, навігації та керування дроном.

Другим важливим постачальником виступає Швейцарія. Тут виробляються мікроконтролери STMicroelectronics та навігаційні GNSS-модулі U-blox, які допомагають апарату орієнтуватися під час польоту. Тайванські та китайські виробники забезпечують частину силової електроніки й перетворювачів живлення, необхідних для стабільної роботи бортових систем.

Водночас сам двигун виготовляється в Ірані компанією MADO, а окремі елементи електроніки походять із Німеччини, Нідерландів та Японії. Таким чином, навіть зброя, що асоціюється з Іраном та Росією, фактично залежить від технологій десятків міжнародних виробників.

Найбільш помітною є домінуюча роль американських компонентів. Якщо двигун можна замінити локальним виробництвом, то сучасні системи керування, навігації та обробки даних досі значною мірою спираються на західну мікроелектроніку. Саме тому санкційний контроль дедалі більше зміщується від виробників до ланцюгів постачання та посередників, через яких такі компоненти потрапляють до російського військово-промислового комплексу.